НАШІ СВЯТА

Мої випускники.Мої учні - моя гордість. Адже це моя радість, мої досягнення і моє повторення...

Останній дзвіночок.

"Свято Новорічне веселе"

1-й Сніговик: Еге-гей, школярі, Нас послухайте усі! Вам розкриєм таємницю, а ви, друзі, не баріться! На розваги поспішайте, дарма часу не втрачайте!

 2-й Сніговик: Здрастуй, свято новорічне, свято сміху і зими! На це свято запросили школярів сьогодні ми!

 3-й Сніговик: З вітром, віхолою, снігом мчить Дідусь Мороз на кригах Із Снігуркою своєю, сипле срібло над землею!

Звучить весела музика. До залу входять Герда і Кай.

 Герда: Доброго дня, друзі!

Кай: Привіт, хлопчики та дівчатка! Чи упізнали ви нас?

 Герда: Ми — найкращі у світі друзі, майже як брат і сестра. І наші серця перемогли найлютіший холод лихої чародійки.

 Кай: Ми — герої зимової казки Андерсена. А от якої, відгадайте!

Учні-глядачі відповідають: «Герда і Кай, герої казки "Снігова королева"».

Герда: Правильно, малята. Я— Герда, а це — мій названий братик Кай. Як добре, що ви пам'ятаєте наші пригоди.

 Кай: Сьогодні ми завітали до вас, щоб разом зустріти Діда Мороза і Снігуроньку та розважитись на новорічному святі.

 Раптом чути, як вирує віхола. До залу входить Снігова Королева.

Снігова Королева (чаклує): Узлі, нузлі, тиклі, розь. Заспокой і заморозь! Тьма нехай погубить світ, Сумували щоб сто літ!

 Герда: Ой, та це ж вона, Снігова Королева! Що їй знадобилося на нашому святі?

Снігова Королева: Я рада, що ви мене упізнали. А от на Діда Мороза та Снігуроньку можете вже не чекати. Я викрала чарівний посох Діда Мороза, і тепер вам ніколи не зустріти Нового року.

 У цей час із-за ялинки визирає Старий Рік. Побачивши Снігову Королеву, виходить до глядачів.

Старий Рік: От і добре. Я не хочу іти! Не хочу і не піду! Ні за що! (Звертається до Снігової Королеви.) А раптом ,Ваша величносте, Дід Мороз та Снігуронька відшукають стежку без чарівного посоха?

Снігова Королева (змовницьки, до Старого Року): Так можуть, але тільки за двох умов. По-перше, якщо діти будуть співати, танцювати, відгадувати загадки та веселитися ,а по-друге, якщо вони будуть дружніми і бодай одного разу візьмуться усі за руки.

 Старий Рік (звертаючись до глядачів): От і добре. Хочу вас запевнити, малі, що Новий рік не настане! Ідіть по домівках і лягайте спати. Сон — найкращий відпочинок .

Герда: Як би не так! Друзі, хіба ми допустимо, щоб ці лиходії зіпсували нам свято?

Кай: Ми з Гердою знаємо, як розвіяти чари Снігової Королеви. Але для цього нам потрібно об'єднатися. Ану підніміть руки ті, хто готовий вступити у бій зі Сніговою Королевою. Хто любить допомагати друзям?

 Учні-глядачі піднімають руки.

Снігова Королева: Потрібно їх зимовими загадками заморозити.

 Старий Рік: Так, так. Вони не відгадають і враз замерзнуть !

 Герда: Загадуй, чаклунко, свої холодні загадки!

 Снігова Королева загадує загадки, глядачі відгадують їх.

1.Хто білить борошном всю землю, малює крейдою на вікнах? Хто шиє пухові перини І прикрашає річки сріблом? (Зима.)

2. Ковдра біла не руками зшита, не ткана, не кроєна, з неба на землю послана. (Сніг.)

3.Біла зірка з неба впала на долоню і пропала. (Сніжинка.)

4.Усе літо стояли, на зиму чекали. Діждались пори — помчали з гори. (Санчата.)

Кай: От і відгадали ми твої загадки, Королево. І дуже просто!

1-й Сніговик: Друзі, Снігова Королева дуже боїться сміху та веселощів. Давайте покажемо їй, як ми вміємо веселитись.

Хоровод «У лісі темному»

Сніговики проводять жартівливий конкурс «Почепи ніс сніговикові».

До гри запрошують усіх бажаючих. До залу вносять дошку із закріпленим на ній аркушем ватману, на якому намальований усміхнений сніговик без носа, та ніс-морквинку, вирізаний із пінопласту або поролону. Ніс проколюють шпилькою. Кожному учасникові гри зав'язують очі, дають ніс-морквинку і відводять від дошки з аркушем на десять кроків. Гравець має прилаштувати ніс намальованому сніговикові. Виграє той, хто виявиться найвлучнішим.

2-й Сніговик: Вбралася ялиночка у святкові шати, Зустрічати раді ми новорічне свято. Заспіваєм разом ми пісню від душі, Щоб не згасли вогники, щоб раділи всі!

 Звучить музика. Герда, Кай та сніговики запрошують учнів-глядачів у хоровод. Усі танцюють.

Хоровод

 Снігова Королева: Ох, мені спекотно ! Я тану... Мої чари безсилі проти дитячої дружби та доброти...

 3-й Сніговик (звертається до Снігової Королеви): Ми розтопили Ваше холодне серце, Королево. Під Новий рік всім вибачати треба, Тож Вас прощаємо, холодна Королево! Якщо Ви затанцюєте для нас, То подобрішаєте й Ви у новорічний час!

Звучить музика. Снігова Королева виконує танок, запрошує до нього усіх глядачів.

До залу заходять Дід Мороз та Снігуронька. Усі зустрічають їх гучними оплесками.

 Дід Мороз: Бачу, свято вже у розпалі! Веселилися чи вдосталь ви? Скільки усмішок навколо! Мабуть, це не випадково. Рік Новий стрічати час, Тож вітаю усіх вас!

 Герда: Добридень, дідусю! До Нового року лишилось зовсім небагато.

Кай: Стривайте! Ледве не забули — ми ж маємо Старій Рік провести, щоб він не ображався на нас.

Старий Рік: Не піду! Не хочу!

Снігуронька: Давайте, друзі, пригадаємо, що доброго подарував нам рік, що минає?

Снігуронька звертається із цим запитанням до глядачів. Кожен має пригадати, що доброго сталося протягом року (побував у цікавій подорожі, добре закінчив навчальний рік, знайшов нового друга чи подругу та інше).

Старий Рік: Як добре, що усі пам'ятають мої добрі справи. Виявляється, я чимало дітлахів зробив щасливими. Але що буде потім, якщо я залишуся? (Розгублено.) Час зупиниться. Ніхто більше не потоваришує, не підросте, ніхто не народиться більше... Ті, хто самотні, так і залишаться самотніми, а щасливі вже не будуть щасливими. У малечі стільки нових бажань, мрій, сподівань. (Рішуче.) Ні! Я не дозволю часу зупинитися. Поступлюся року Новому! Давайте, друзі, зустрічати мого молодшого братця.

Новий Рік: Я радий вітати ВАС , друзі, на цьому веселому святі.

                     Так приємно, що  ви мене запросили.

                     Мчав до вас  з побажанням щосили.

В пору цю, коли падає сніг
І морози чимдуж припікають,
Знов на землю я поспішив
і сердечно усіх вас вітаю.
Зичу щастя та світлих надій,
Миру й втіхи на кожному кроці,
Також здійснення планів і мрій
У прийдешньому  2015 році!

Пісня «Новий Рік у нас на святі»

Снігуронька: Дійсно, немає нічого цікавішого, ніж справдити у святковий час чиюсь мрію.

Дід Мороз: Так, це моя улюблена справа.

 Герда: Дідуню Морозе, а я усе життя мріяла хоча б на одну хвилиночку стати Снігуронькою!

 Кай: А я — Дідом Морозом.

Снігуронька: То давайте влаштуємо конкурс на кращих Діда Мороза та Снігуроньку.

Снігуронька та Дід Мороз проводять конкурс "Найкращі Дід Мороз та Снігуронька"

 До участі у конкурсі запрошують усіх бажаючих. До залу вносять костюми Діда Мороза та Снігуроньки. Учасники розбиваються на пари (хлопчик та дівчинка). Парам роздають маленькі листівки із новорічними привітаннями. Пари, одягнувшись у костюми, мають зіграти ролі Діда Мороза та Снігуроньки і привітати усіх із Новим роком. Виступ може відбутися у жартівливій, ліричній або урочистій формі (на вибір учасників). На підготовку парам відводиться по 2—3 хвилини. Глядачі та Дід Мороз і Снігуронька оплесками визначають переможців конкурсу. Їм надають звання «Найкращі Дід Мороз та Снігуронька».

Пісня « Білим -білим снігом»

 Герда (звертаючись до Снігуроньки): Снігуронько, а ти в школі вчишся?

Снігуронька: Звичайно. У казковій зимовій школі трьох ступенів морозу. Зараз я якраз закінчую перший — приморозковий. Потім перейду у бурулькову школу, а як закінчу крижану, отримаю атестат зимності і працюватиму помічницею матінки Зими.

Кай: Зрозумів! Це, як у нас: початкова, середня і старші школа?

Снігуронька: Саме так.

Кай: А як у вас проходять уроки?

Снігуронька: А от дивіться самі.

Усі дійові особи відходять на задній план. Далі відбувається інсценування. Звучить музика. До залу вносять парту, покриту фольгою і чотири стільці. До залу входять учителька Віхола Снігоподібна та учні Сніжинка, Льодяник, Холодяник і Бурулькін. Учні сідають за парту.

 Віхола Снігоподібна : Доброго дня, учні. (Сніжинка крутиться) Сніжинка, що повинен зробити учень, коли вчитель входить до класу?

Льодяник: Заховатися і у шафу!

Сніжинка: Заховатися під парту?

Холодяник : Та ні! Потрібно швидко вибігти з класу!

 Віхола Снігоподібна : Потрібно підвестись і привітатися.

Бурулькін та Сніжинка (підвівшись): Доброго дня, Віхолі Снігоподібній!

Віхола Снігоподібна : Сідайте. Сьогодні ми перевіримо, що ви засвоїли на попередніх уроках. Хто мені скаже, куди влітку дівається зимова стужа?

Льодяник : Вона завжди зі мною! Я її обожнюю!

Бурулькін: Ховається у ХОЛОДИЛЬНИК.

Холодяник : В холодильник самої Віхоли Снігоподібної!

Віхола Снігоподібна : Так, а сніжинки?

Льодяник: Сніжинки ховаються за хмаринки!

Холодяник : Та ні! Вони, навпаки, кружляють над нами  у таночку! Навіть влітку!

Сніжинка: А їх досипають цукром і виготовляють морозиво!

 Віхола Снігоподібна : Правильно. (Сніжинка тягне руку.) Ти щось хочеш додати чи запитати?

 Сніжинка: Так. Скажіть, будь-ласка, як далеко може забігти заєць у зимовий ліс?

 Віхола Снігоподібна . А це запитання вже для наших глядачів. (Звертається до учнів-глядачів.) Хто знає відповідь?

Глядачі відповідають: «До середини лісу, далі він вже вибігатиме із нього». Звучить музика. Учасники інсценування залишають зал.

Далі Снігуронька і Дід Мороз проводять різноманітні конкурси та розваги із глядачами. Учні-глядачі виконують підготовлені до свята концертні номери самодіяльності. Звучить музика. Наперед виходять усі учасники свята.

Пісня «Біла казка»

 Дід Мороз: Молодці ви, друзі, всі. Тож від мене подарунки Ви отримайте — ці із цукерочками клунки.

 Снігуронька: Тим, хто з нами танцював, Грав та весело співав, Ми даруєм Новий Рік, чудовий, чарівний!

Новий Рік : У нічний казковий час

 Хай свято знов прийде до вас!

 Я приніс свої вітання

 І найкращі побажання

 І людині, і родині, і матусі - Україні!

 Снігова Королева: Хай вам радість принесе, Подарує хай усе, Що бажаєте ви, діти! Вам зростати і радіти Ми бажаємо усім! Хай тепло прийде в ваш дім!

 Герда: Відкрийте серце для добрих, корисних і радісних справ!

Кай: Щоб кожен із вас щиросердним У Новому році зростав!

МОНТАЖ

Пісня «Фінальна»

Усі учасники свята (разом). З Новим роком! З новим щастям!

Звучить весела музика, учасники свята дякують глядачам за увагу.

Виховна година

АФГАНІСТАН

БОЛИТЬ В МОЇЙ

ДУШІ

                                    Підготувала та провела

вчитель Степанівської ЗШ І-ІІ ступенів

                      Вишенська Н.О.

Мета: розширити знання учнів про історичні події афганської війни; виховувати повагу і шану до воїнів-інтернаціоналістів, до трагічної сторінки нашої історії; розповісти про односельчан, що служили в Афганістані, віддати данину пам’яті полеглим воїнам-афганцям.

Обладнання: на стіні плакат з написом „Афганістан”, політична карта світу;запалена свічка; звучить фонограма пісні на афганську тематику. На плакаті - фото  воїнів-інтернаціоналістів, присутні гості, старшокласники.

Читець: Минають дні, ідуть роки.

Життя листки перегортає.

А біль Афгану – навіки,

В душі чомусь не замовкає.

Вчитель: Шановні гості, учні, вчителі! 15 лютого відзначають скорботний День пам’яті воїнів-афганців. Сьогодні ми з вами зібралися тут, щоб вшанувати пам’ять тих, хто поліг на афганській землі, дізнаємось про героїв цієї страшної війни. Молоді люди йшли туди не за орденами і медалями. Вони вірили, що виконують інтернаціональний обов’язок. На нашій зустрічі присутні:

Вчитель: Афганська війна назавжди залишиться болем у серці нашого народу. „ Немає більшої любові, ніж та, коли положиш душу свою за друзів своїх”, – говориться в Євангелії.

25 грудня 1979 року радянські війська були введені в Афганістан для виконання інтернаціонального обов’язку. Для тисяч радянських солдат, їхніх батьків, матерів, братів, сестер розпочалася жорстока, кривава війна в Афганістані. Потрапивши на палаючу афганську землю, мужні воїни-інтернаціоналісти всім серцем прийняли її біль, як свій, і до останнього подиху захищали інтереси її багатостраждального народу. В ім’я волелюбного афганського народу, в ім’я миру, братерства на землі вони, не вагаючись, готові були віддати найдорожче – життя.
Читець: Ти – вічний біль, Афганістан, ти – наш неспокій.

І не злічить глибоких ран в борні жорстокій

І не злічить сліз матерів, дружин, дітей –

Не всі вернулися сини із тих ночей…

Вчитель: Афганська війна тривала 10 років. І через неї пройшли майже 700 тисяч чоловік. І серед них – більше 160 тисяч – українці. Звання Героя Радянського Союзу було присвоєно 72 військовослужбовцям, з них – 12 українцям. 15 тисяч солдат загинуло у цій війні, 35 тисяч було поранено, багато потрапило у полон або пропали безвісти.

Що ж то за країна, що завдала нам стільки болю, горя, смутку? (розповідь супроводжується демонстрацією карти) Афганістан – це держава, що знаходиться в Південно-Східній Азії, де проживає 17 мільйонів чоловік, з них 8 млн. – афганці, а решта – таджики, туркмени, узбеки, хазарейці. До середини 70-х років це була одна з найвідсталіших країн світу.

Афганістан – це 70 % гірської місцевості з бідною рослинністю, гірський хребет Гіндукуш з висотою гір до 7-8 тисяч метрів. 86 тисяч населення проживають в аулах у злиднях. Страшенна бідність, відсутність елементарної медичної допомоги, масова неписьменність серед населення, особливо серед жінок та дітей, висока смертність.

У квітні 1978 року афганський народ піднявся на боротьбу за краще життя, скинув монарха, проголосив Афганістан республікою. Нова влада взяла курс на соціалізм. Було видано ряд нових законів, запроваджено початкову освіту, надано права жінкам, знято з них паранджу.

У грудні 1978 року між колишнім СРСР і Афганістаном був підписаний договір, за яким Радянський Союз зобов’язувався переозброїти афганську армію. Виходячи з цього, керівництво СРСР на чолі з Л.І.Брежнєвим продемонструвало готовність надати прокомуністичному режиму НДПА Барбака Кармаля реальну воєнну підтримку. 27 грудня 1979 року були введені десантні частини в Баграм, Кабул та інші великі міста, а згодом вони втяглися у бойові дії по всій території. Присутність чужоземних військ викликала стихійний опір народу. Пік бойових дій припав на 1984-1985 роки.

Нашим солдатам говорили, що вони виконують інтернаціональний обов’язок, тобто захищають братній народ. І вони, сліпо обдурені, „наводили лад” у тій країні „вогнем і мечем”.

Брудна, підступна війна… За що, за які ідеали , за чию Батьківщину, в ім’я якої мети загинули десятки тисяч юнаків? Сивіли від горя батьки і матері, ховаючи своїх дітей, вдовами ставали жінки в мирний час. У скількох сімей у траурному обрамленні зберігаються фотографії синів! Лише одну нагороду заробили вони за проявлену мужність і героїзм – право бути похованим на рідній землі.

Читець: Ховали інтернаціоналіста,

Блищала глухо цинкова труна,

Нестерпно пахло тополиним листом

І плач дівочий танув, як струна.

Руда земля розверзлась чорнорото.

Чекає хижо мовчки на своє,

А мати на колінах у болоті обмацує труну:

„Чи ж там він є?!”

стоять, відводять очі вбік солдати

і шепотить сержанти ледве чуть:

„Не велено… Не можна відкривати…

Не велено…”

Уже струмки течуть,

Уже весна така глибока, рання.

Учора вже летіли журавлі.

Таке врочисте вийшло поховання…

Школярики стоять, учителі.

А голосок дівочий квилить, квилить,

Соромиться кричати на весь світ.

Кого клясти, кого назвати винним?

І що той світ? Хіба він дасть отвіт?

На хрест сусідній похилився тато,

Похнюпилися братики малі –

В селі ховали воїна, солдата,

У мирному вкраїнському селі.

Вчитель: Летіли в Україну „чорні тюльпани” з цинковими гробами. І несли чорні птахи смерті похоронки в Україну. Не минули вони нашого краю.

Гинули солдати. Кожна смерть страшна. А як страшно, як не хочеться   помирати у 18-19 років, коли ще тільки починаєш жити.

Читець: Вже не дійти до рідних берегів.

Ридали друзі, впавши на коліна,

Він помирав серед чужих пісків,

І разом з ним вмирала Україна.

А вдалині сірів чужий кишлак,

І БТР димів опісля бою.

Погасло сонце у його очах,

Аж гори похитнулися від болю.

В оселю рідну – цинкова труна

Страшенна кара, за яку провину?

І божеволіла матуся молода,

А разом з нею – Україна.

Вчитель: Пам’ять про мертвих вшановують хвилиною мовчання. Ніхто не рахував, скільки років довелось би нам мовчати, коли б так пом’янули кожного вбитого. Помовчимо хоча б хвилину. За всіх. Встаньмо, постіймо хвилину, нехай не заболять у нас ноги, а тільки защемлять серця за тих, кого нема серед нас, хто лежить у землі, хто світить нам із небес, а, може, із підбитим крилом ніяк не перелетить через Афганські гори до свого дому. (хвилина мовчання) Їм випало жити – так кажуть про тих, хто повернувся до рідного дому, а тепер порядкує рідну землю, віддаючи їй свої сили і вміння. Вони пройшли пекло війни Афганістану, вони не поповнили списки загиблих, вони і є тією пам’яттю, що пише історію. (діти вітають воїнів-афганців, що запрошені на урок,їм надається слово) Вчитель:Ми не повинні забувати жертв Афганістану, як і всіх інших жертв, які поніс наш народ тільки через те, що не сам керував долею своїх громадян, а ними розпоряджався хтось інший. Це потрібно для того, щоб нові Афганістани не виникли більше на нашій землі. Давайте будемо завжди пам’ятати ветеранів, виявлятимемо розуміння до тих, хто пройшов через війну, і для кого вона триває й досі: у спогадах, у снах, у думках. Вони цього заслуговують. Шановні друзі!

На цьому наша зустріч закінчується.